Ірина Черкасова

З дитинства багато з нас мріє стати кимось успішним, впізнаваним, зіркою, одним словом. І я не виключення. Змалечку, під враженням перегляду улюблених серіалів/фільмів, уявляла себе зіркою великих екранів. Мій успіх був розмальований у голові до дрібних деталей. Наразі мені повних 29 років. Стаючи дорослішою ти набуваєш багато комплексів і картинка, розмальована тобою в дитинстві, потроху закривається. Ти стаєш відповідальною за своє життя та помаленьку втрачаєш свою надію на здійснення мрій. Вони віддаляються від тебе і стають нереальними, такими собі надуманими, уявними. Наразі я обіймаю посаду фахівця відділу оптимізації процесів одного з найбільших маркетплейсів України. Гарна робота, яка полягає у побудові плану для покращення дійсних процесів або створення нових. Така собі творча робота. Тобі необхідно подумати, як зробити краще, а тоді покроково викласти свої ідеї у бізнес-вимогах. Я чітко розумію свої обов’язки та старанно виконую їх у терміни. Робота мрії. Чому мрії? Тому що саме така робота наразі не заважає мені жити. Я усвідомлюю, що це не справа мого життя, а лише інструмент для заробітку, який не займає левову частку мого життя. А решту часу займає мій саморозвиток.
Кредо: Жити спішити треба …

• Танці - до 16 років займалася спортивно-естрадним танцем. Мала хист до цього. Життя заграло барвами, коли я повернулась до танцю у віці 28 років. Величезний проміжок часу, розміром у 12 років, не завадив мені згадати танцювальні рухи та повернутися у форму. Я знову відчула себе частиною чогось творчого.
• Спорт - відвідую спортзал. Та не просто задля «тяганини заліза», а для розвитку координації своїх рухів. Ми маємо різноманітні заняття, які включають у себе виконання фізичних вправ, розумових (наприклад складання кубік-рубіка), частково знайомимось с бойовими мистецтвами та різноманітне інше.
• Прохрдження різноманітних творчих конкурсів - останньою була спроба вступу до КНУКІМ. Для подолання своїх комплексів та страхів підготувала: вірш, байку, монолог, уривок із прозового твору (як бонус впевнилась у тому, що пам’ять у мене дай Боже), танець у тишу (без музичного супроводу це дуже складно, але йшла до останнього), пісня акапельно (голос тремтів, але слова закарбувались у пам’яті). Імпровізація - білочка, що знайшла горішки:) не бачила як воно виглядало збоку, але було дуже весело. Отримала неймовірну насолоду при підготовці, але трохи нервувала під час проходження.