«Стрічка» стала дебютним повнометражним фільмом для режисера Стенлі Кубрика і протягом тривалого часу вважалася втраченою.
До початку зйомок «Страху та бажання» Кубрик був штатним фотографом журналу «Look», знявши кілька кінохронік на початку 50-х років. Ранні фільми були зняті на замовлення RKO Radio Pictures і часто показувалися перед сеансами в кінотеатрах. Спираючись на досвід своїх документальних фільмів, Кубрик вирішив спробувати себе в ігровому кіно. Заради зйомок він скоротив свій робочий день у журналі «Look».
Сценарій до фільму був написаний однокласником Кубрика (за школою Вільяма Тафа) Говардом Секлером.
Зйомки фільму спонсорувалися з особистих коштів сім'ї Кубрика та його друзів. Найбільший внесок зробив дядько Кубрика, Мартін Плевер, власник прибуткового аптечного кіоску.
Знімальна група фільму включала всього 15 осіб: Стенлі Кубрик, п’ять акторів (Вірджинія Лейт, Пол Мазурскі, Френк Сілвера, Кеннет Харп і Стівен Койт), п’ять кінематографістів (включно з першою дружиною Кубрика, Тобою Метц) і чотири мексиканських робітники, які транспортували знімальне обладнання по каліфорнійських горах Сан-Габріель, де й проходили зйомки фільму.
Через обмежений бюджет фільму Кубрику довелося імпровізувати у використанні знімального обладнання. Так, щоб створити ефект туману, він використовував сільськогосподарський розпилювач. Через його використання знімальна група була на межі задухи, оскільки апарат розпилював інсектицид, який використовувався лише для аграрних робіт. Для плавних переміщень камери та напливів, за спогадами Пола Мазурскі, Кубрик використовував заміну рейок: «У нього не було знімальної платформи, лише дитяча коляска для пересування камери», — згадував Мазурскі в одному з інтерв’ю.
Під час пост-продакшну Кубрик зіткнувся ще з низкою проблем. Він знімав фільм повністю без звуку в надії пізніше додати озвучку та супутній шумовий супровід. Однак додавання звуку підняло вартість обробки плівки. Щоб оплатити непередбачені витрати, Кубрик зголосився зняти для телебачення фільм про життя Авраама Лінкольна. Також труднощі виникли при монтажі ключової сцени фільму, коли солдат кидає на підлогу тарілку квасолі й заходить в кадр не з того боку. Кубрик не звернув уваги ні на провал сцени, ні на те, що актори заступали за умовну «режисерську лінію», яка була необхідна, щоб перевернути негатив у процесі монтажу (для збереження безперервності кадру); все це потребувало додаткових витрат.
Через роки після релізу фільм вважався втраченим. Кубрик витратив багато зусиль для вилучення всіх відомих копій фільму, щоб його ніхто і ніколи більше не побачив. Однак деякі копії фільму збереглися в приватних колекціях. У більш пізні роки сам Кубрик соромився при згадці цього фільму, який він називав аматорською роботою.
Оригінальна копія фільму була виявлена в пуерториканській кінолабораторії. Перший ретроспективний показ фільму відбувся на Теллуридському кінофестивалі в 1993 році. У січні 1994 року кінотеатр «Film Forum», некомерційний кінотеатр у нижньому Манхеттені, анонсував плани зробити подвійний показ фільму зі стрічкою «Поцілунок вбивці». Хоча авторське право на фільм закінчилося і він перейшов у суспільне надбання, що дозволяло показ без загрози пред’явлення судового позову, Кубрик все одно намагався переконати публіку, що жодної цінності у фільмі немає. Через Warner Brothers він зробив заяву, яка різко применшувала цінність фільму: він назвав «Страх і бажання» «незграбною аматорською подобою фільму».
До початку зйомок «Страху та бажання» Кубрік був штатним фотографом журналу «Look», який зняв кілька кінохронік на початку 50-х років. Ранні фільми були зняті на замовлення RKO Radio Pictures і часто показувалися перед сеансами в кінотеатрах. Спираючись на досвід своїх документальних фільмів, Кубрік вирішив спробувати себе в ігровому кіно. Заради зйомок він скоротив свій робочий день у журналі «Look».
Через обмежений бюджет фільму Кубріку довелося імпровізувати у використанні знімального обладнання. Так, щоб створити ефект туману, він використовував сільськогосподарський розпилювач. Через його використання знімальна група була на межі задушення, оскільки апарат розпилював інсектицид, який використовувався лише для аграрних робіт. Для плавних переміщень камери та напливів, за спогадами Пола Мазурскі, Кубрік використовував заміну рельсів: «У нього не було знімальної платформи, лише дитяча коляска для пересування камери», — згадував Мазурскі в одному з інтерв'ю.
Під час постпродакшну Кубрік зіткнувся ще з рядом проблем. Він знімав фільм повністю без звуку в надії пізніше додати озвучення та супутній шумовий супровід. Однак додавання звуку підняло вартість обробки плівки. Щоб оплатити непередбачені витрати, Кубрік зголосився зняти для телебачення фільм про життя Авраама Лінкольна. Також труднощі виникли при монтажі ключової сцени фільму, коли солдат кидає на підлогу тарілку бобів і заходить у кадр не з того боку. Кубрік не звернув уваги ні на провал сцени, ні на те, що актори заступали за умовну «режисерську лінію», яка була необхідна, щоб перевернути негатив у процесі монтажу (для збереження безперервності кадру); все це потребувало додаткових витрат.
Оригінальна копія фільму була виявлена в пуерто-риканській кінолабораторії. Перший ретроспективний показ фільму відбувся на Теллуридському кінофестивалі в 1993 році. У січні 1994 року кінотеатр «Film Forum», некомерційний кінотеатр у нижньому Манхеттені, анонсував плани зробити подвійний показ фільму зі стрічкою «Поцілунок вбивці». Хоча авторське право на фільм закінчилося і він перейшов у суспільне надбання, що дозволяло показ без загрози пред'явлення судового позову, Кубрік все одно намагався переконати публіку, що жодної цінності у фільмі немає. Через Warner Brothers він зробив заяву, яка різко применшувала цінність фільму: він назвав «Страх і бажання» «незграбним аматорським наслідуванням фільму».

Вам сподобався фільм?