Подорожуючи невідомою європейською країною, що стоїть на межі війни, хвора та інтелектуальна Естер, її сестра Анна та маленький син Анни, Йоган, заселяються у майже порожній готель. Базова нездатність спілкуватися між ними трьома, здається, лише погіршується під час їхнього перебування. Анна провокує сестру, забавляючись з місцевим чоловіком, а хлопчик, залишений напризволяще, переживає серію загадкових зустрічей, які посилюють відчуття зростаючої ізоляції.

Що залишилося за кадром

У Франції фільм вийшов на екрани в скороченій версії: були вилучені сцени, які ображають громадську мораль.
Одразу після прем'єри фільму в 1963 році, Бергману та його дружині відмовили у оренді будинку на дачі на острові Орнё, пояснивши це тим, що пристойні мешканці не повинні знімати непристойні фільми.
Незвичайний відвертий характер деяких сцен у фільмі призвів до того, що цей фільм Інгмара Бергмана (1918-2007) привернув набагато ширшу аудиторію, ніж зазвичай. Коли сам Бергман звернув увагу на це, він помітив, що фільм привернув найбільш небажану аудиторію.
У той миті, коли фільму було вже дано "зелене світло", головний цензор перебував у відпустці.
Мову, яка звучала у фільмі, створила Ґунвор (Ґун) Маріанна Берґман, народилася Хаґберґ, шведська перекладачка художньої літератури та журналістка.
Фільм здобув своєрідну міжнародну популярність. У США його представляли як фільм із напівпорнографічним контентом, в Аргентині дистриб'ютора фільму засудили до умовного терміну у рік, а в Уругваї фільм демонстрували без цензурних правок.

Вам сподобався фільм?