Професор Руперт Кеделл читає лекції про надлюдину, і двоє його студентів, Брендон Шоу і Філліп Морган вирішили перевірити його теорії на практиці. Щоб розширити межі своїх можливостей, вони задушили однокурсника Кентлі, заховали його тіло в скриню, яку перетворили на стіл для гостей. У цей же вечір вони влаштовують вечірку, запросивши батьків убитого, його друзів і кохану. Шоу і Морган починають вести з гостями небезпечну гру...

Що залишилося за кадром

Частина сюжету фільму заснована на реальному вбивстві, скоєному студентами "Університету Чикаго" Нейтаном Леопольдом і Річардом Лобом. Цей злочин також став основою для сюжету фільму "Насильство" (1959).
Кадр був знятий за допомогою довгих планів тривалістю від чотирьох до десяти хвилин (десять хвилин була максимальною тривалістю, яку дозволяла плівка у камері).
Під час зйомів фільму Альфред Хічкок черпав натхнення з телевізійної постановки каналу BBC – "Мотузка" (1939).
Незважаючи на те, що тривалість фільму становить 80 хвилин, передбачається, що події у картині розгортаються в режимі реального часу. Однак, події, показані у фільмі, тривають близько 100 хвилин.
У фільмі присутні лише дев'ять монтажних переходів.
Коли Джанет і місіс Етуотер обговорюють своїх улюблених акторів, обидві говорять про те, наскільки Кері Грант був чудовий «у тому новому фільмі з Інгрід Бергман». Ніхто з них не називає назву картини, але, ймовірно, мова йде про "Згарище" (1946), режисером якого також був Альфред Гічкок.
Під час зйомок акторам доводилося уважно стежити за тим, куди ступати, оскільки вся підлога була вкрита дротами, що йшли до камер та освітлення.
За словами Артура Лорентса, у п'єсі, на основі якої був знятий фільм, Кедділл (у виконанні Джеймса Стьюарта), як повідомляється, мав романтичний зв'язок з одним із вбивць.
Кілька останніх сцен фільму були зняті кілька разів, оскільки Альфред Хічкок був незадоволений кольором заходу сонця.
Цей фільм був недоступним протягом кількох десятиліть, оскільки права на нього (а також на чотири інші картини) були викуплені Альфредом Гічкоком, а після його смерті перейшли у спадок його дочці, Патрисії Гічкок. Ці п'ять фільмів протягом багатьох років були відомі як "Втрачена п'ятірка Гічкока". Усі п'ять фільмів знову вийшли в прокат у 1984 році. Чотири інші картини: "Чоловік, який знав занадто багато" (1956), "Вікно у двір" (1954), "Неприємності з Гаррі" (1955) та "Вертикаль" (1958).
"Веревка" став першим кольоровим фільмом Альфреда Хічкока.
Фільм був повністю знятий у студійних павільйонах, за винятком сцени, на тлі якої йдуть початкові титри.
Хмари, які глядач може помітити в деяких сценах, були виготовлені зі скловолокна.
Для досягнення потрібного звукового ефекту від сирени поліцейської машини, що наближається до будинку, було використано швидку допомогу, яка на повній швидкості з увімкненою сиреною під'їжджала до будівлі студії Warner Brothers. Звук сирени записувався через мікрофон, встановлений на воротах головного в'їзду до студії.
Альфред Хічкок зняв романтичну сцену в Центральному парку між Джоаною Чендлер (Джанет Волкер) та Діком Хоганом (Девід Кентлі). Ця сцена була використана для рекламного ролика фільму, але була видалена з готової картини.
Кері Грант був першим актором, якого розглядали на роль Руперта Кедділа.
Монтгомері Кліфт був першим кандидатом на роль Брендона Шоу.
У фільмі були присутні натяки на гомосексуальні стосунки між Філіпом (Фарлі Ґрейнджер) і Бренданом (Джон Долл), через що він був заборонений у деяких містах США.
У Лондоні п'єса, за мотивами якої було знято фільм, називалася "Мотузка" (Rope). Коли цю п'єсу поставили на Бродвеї, назву змінили на "Кінець мотузки" (Rope's End).
Згідно з словами Артура Лорентса, спочатку Альфред Хічкок запевнив його, що у фільмі не буде показано вбивство, що, своєю чергою, мало викликати сумніви у глядачів – чи скоїли головні герої злочин; чи лежить тіло в комоді? Однак, Хічкок все ж таки зняв сцену вбивства і показав її на самому початку фільму.
Хічкок, як завжди, не обійшовся без свого фірмового епізоду-камео. Приблизно на 55-й хвилині фільму його профіль з'являється на неоновій вивісці, яку видно з вікна квартири. Крім того, деякі стверджують, що Хічкока можна помітити, як він йде вулицею в кадрах, які супроводжують початкові титри.
Оскільки епізоди знімалися без перерв великими фрагментами, усі члени знімальної групи намагалися уникати помилок. Навіть коли одного разу візок з камерою наїхав на ногу оператора (у нього в результаті виявився перелом), зйомки не припинялися. А іншого разу одна з акторок намагалася поставити склянку на стіл, але промахнулася. Тоді хтось із технічної команди миттєво підбіг і встиг зловити склянку, щоб вона не розбилася. До речі, обидва ці дублі увійшли до остаточного варіанту фільму.
Це перший фільм, у якому Хітчкок особисто виступив у ролі продюсера.
Даний фільм був недоступний протягом кількох десятиліть, оскільки права на дану картину (а також на чотири інші) були викуплені Альфредом Хічкоком, а після його смерті перейшли у спадок його дочці, Патриції Хічкок. Дані п'ять картин протягом багатьох років були відомі, як «Втрачена п’ятірка Хічкока» (5 lost Hitchcock’s). Всі п'ять фільмів вийшли в повторний прокат у 1984 році. Чотири інші картини – «Чоловік, який знав надто багато» (1956), «Вікно у двір» (1954), «Неприємності з Гаррі» (1955) і «Запаморочення» (1958).

Вам сподобався фільм?