Білі ночі - постери, обкладинки, шпалери

Багато постерів, обкладинок та шпалер до фільму "Білі ночі"

White Nights (1985)

Хронометраж: 2:16 (136 хв)

6.732/10
123

6.7/10
9000

Всё про фільм

Відео 1

Фото 5

Актори та персонажі

Backdrops, wallpaper

4K UHD 2160p

Full HD 1080p

Full HD 1080p

4K UHD 2160p

Full HD 1080p

Що залишилося за кадром

Гелен Міррен дуже переконливо зіграла Галину Іванову, що не дивно, враховуючи, що її батько був росіянином. Ім'я при народженні у неї Олена Лідія Василівна Миронова. Її дід Петро Васильович Миронов був військовим інженером і служив у Російському урядовому комітеті в Лондоні, де відав закупівлями зброї для російської армії. Переконаний монархіст, після революції він залишився у Великій Британії (за іншими даними, втік туди з Радянської Росії).
На зйомках цього фільму познайомилися акторка Гелен Міррен і режисер Тейлор Хекфорд. Згодом вони одружилися.
Режисера фільму Тейлора Хекфорда піддали критиці та насмішкам за використання у фільмі знімків старого Гельсінкі, які він видав за знімки Ленінграда. Насправді Хекфорд використовував знімки Ленінграда, зроблені на його прохання представниками фінського туристичного агентства. Незважаючи на критику, він довгий час терпів насмішки і мовчав про походження знімків, щоб не підставити своїх фінських друзів.
Під час вибору місць для зйомок режисер Тейлор Хекфорд зіткнувся з цілком очікуваними труднощами. Більша частина сюжету фільму розгорталася в СРСР, зокрема в Сибіру та Ленінграді. Враховуючи тему фільму – і особливо участь у ньому Михайла Баришнікова – зйомки там були виключені. Не можна було знімати Сибір і на знімальному майданчику, оскільки технічні можливості того періоду не дозволяли точно передати типове для північних широт освітлення. Автори фільму здійснили кілька пробних поїздок країнами, що межують з Північним полярним колом, і зрештою зупинили вибір на фінському острові Репосаарі. Більша частина населення острова, яке до тих років налічувало 1071 особу, сповідувала ідеї комунізму, тож для отримання дозволу на зйомки продюсеру Вільяму С. Гілмору довелося застосувати максимум дипломатії. Так чи інакше, фінські комуністи виявилися прагматиками. Зйомки фільму означали інвестиції в економіку острова та тимчасову роботу для його мешканців (а розташовані на острові порт, хімзавод і рибкомбінат давно занепали). Одним словом, проти зйомок фільму та перетворення їхнього селища на сибірське містечко терміном на два тижні висловилися лише троє жителів острова.
На початку фільму показано уривок з балету «Юнак і Смерть» (балетмейстер — Ролан Петі, автор лібрето — Жан Кокто), прем'єра якого відбулася в 1946 році на сцені Театру Єлисейських Полів.
Готуючись до зйомок, Гелен Міррен, Грегорі Хайнс (1946-2003) та Ізабелла Росселліні відвідали Ленінград.
Авторам фільму необхідно було знайти приміщення, яке зійшло б за інтер'єр Ленінградського ордена Леніна і ордена Жовтневої Революції академічного театру опери та балету імені С.М. Кірова. Зрештою було вирішено знімати у приміщенні національного театру «Сан-Карлуш» в Лісабоні. У всій Західній Європі він найбільше нагадував театр у Ленінграді атмосферою та елегантністю внутрішнього убранства, з чим погодився і Михайло Баришников. На той момент театр проіснував уже майже 200 років. Він служив символом відродження португальської столиці після страшного землетрусу 1783 року. Інтер'єри театру імені Кірова знімали в Португалії, а зовнішній вигляд — безпосередньо в Ленінграді в тодішньому СРСР. У 1992 році театр імені Кірова перейменували на державний академічний Маріїнський театр.
На початку фільму показано уривок з балету «Юнак і Смерть» (балетмейстер — Ролан Петі, автор лібрето — Жан Кокто), прем'єра якого відбулася в 1946 році на сцені Театру Єлисейських Полів.
Авторам фільму необхідно було знайти приміщення, яке б зійшло за інтер'єр Ленінградського ордена Леніна та ордена Жовтневої Революції академічного театру опери та балету імені С.М. Кірова. Зрештою було вирішено знімати в приміщенні національного театру «Сан-Карлуш» в Лісабоні. У всякій Західній Європі він найбільше нагадував театр у Ленінграді атмосферою та елегантністю внутрішнього убранства, з чим погодився і Михайло Баришников. На той момент театр існував уже майже 200 років. Він слугував символом відродження португальської столиці після страшного землетрусу 1783 року. Інтер'єри театру імені Кірова знімали в Португалії, а зовнішній вигляд — безпосередньо в Ленінграді в тодішньому СРСР. У 1992 році театр імені Кірова перейменували на державний академічний Маріїнський театр.

Вам сподобався фільм?