В англійському селі, де проживає сім'я головної героїні, життя йде своєю чергою. Несподівано починається війна — на село падають німецькі бомби, а збитий німецький льотчик ховається в будинку Мінівер. Незважаючи на всі тяготи війни, сім'ї Мінівер і жителям зруйнованої села вдається подолати всі труднощі.

Що залишилося за кадром

Вільям Вайлер (1902-1981) відкрито визнавав, що зняв фільм у пропагандистських цілях. Вайлер був євреєм, який народився в Німеччині та емігрував до США в 1921 році. Він був переконаний, що США повинні вступити у війну проти нацизму і що політика ізоляціонізму виявиться для країни згубною.
Промову вікарія в кінці фільму передрукували журнали Time і Look. Президент Франклін Делано Рузвельт (1882-1945) розпорядився, щоб її повторили по «Голосу Америки» та надрукували на листівках текст для поширення в європейських країнах у пропагандистських цілях. Незабаром цю промову стали називати «промовою Вілкоксона» за ім’ям актора Генрі Вілкоксона (1905-1984), який її виголосив.
Після того, як від ролі матері відмовилася Норма Ширер (1902-1983), взяли Грір Гарсон. Їй також не хотілося зніматися в цій ролі, але вона була зв’язана контрактом зі студією, а згодом отримала за цю роль «Оскар».
На нарукавній пов’язці Волтера літери «LDV», що означає «Local Defense Volunteer», або «доброволець місцевого загону оборони».
Збірка есе Джен Стратер (1901-1953), на основі яких знято цей фільм, побачила світ у 1939 році. В деяких есе помітний страх, що Великобританія опиниться втягнутою у війну, і лише дія останнього есе відбувається вже після початку війни. Деякі персонажі зі збірки подібні до героїв фільму, але події (сюжету у книги немає) абсолютно різні.
Після закінчення зйомок Вільям Вайлер вступив до армії США і був приписаний до Сигнального корпусу. В ніч, коли йому присудили «Оскар», він був вже за океаном. Пізніше Вайлер говорив, що лише будучи на фронті зрозумів, що показав війну в надто м’яких тонах.
Показаний на початку фільму двоповерховий автобус – не британський і навіть не двоповерховий. Для зйомок використовували американський автобус, на якому надбудували другий поверх. Двері у автобуса справа, як у США. У справжнього транспортного засобу з Лондона вона була б зліва.
У 2009 році Національна рада США зі збереження фільмів обрала «Місіс Мінівер» для зберігання в Бібліотеці Конгресу.
Фінальну промову вікарія у виконанні Генрі Вілкоксона разом написали сам Вілкоксон і режисер Вайлер в ніч перед зйомкою. Варіант, запропонований авторами сценарію, режисера не влаштував, і він звернувся до актора за допомогою у написанні нового варіанту.

Вам сподобався фільм?