Колишня дружина Волтера Бернза, газетного редактора, повідомляє, що виходить заміж. Оскільки вона - ще й найкращий репортер його видання, то й з роботи вона теж звільняється. Вигадливий і все ще закоханий у неї Бернз дає Гільді нібито останнє велике завдання - вона має узяти інтерв'ю у засудженого до смертної кари вбивці Ерні Вільямса. А тим часом Бернз підлаштовує усе так, щоби змусити екс-дружину залишитись.

Що залишилося за кадром

Вільна екранізація п'єси Бена Хекта та Чарльза МакАртура.
Це улюблена комедійна стрічка Квентіна Тарантіно.
Наприкінці фільму Волтер згадує людину на ім'я Арчі Ліч, це справжнє ім'я та прізвище Кері Ґранта.
За оцінками, у звичайному фільмі репліки вимовляються зі середньою швидкістю 90 слів на хвилину. У комедійній мелодрамі Говарда Хоукса (1896-1977) середня швидкість досягає 240 слів на хвилину.
Один із перших фільмів – хоча найпершим була комедія Грегорі Ла Кави (1892-1952) під назвою «Двері на сцену» (1937) – у якому персонажі вимовляють свої репліки, поки ще не закінчена репліка іншого героя фільму. Це було зроблено для того, щоб все виглядало та звучало якомога більш правдоподібно. Раніше персонажі завжди давали своїм партнерам по сцені можливість договорити, а потім вже починали вимовляти свою репліку.
Розалінд Расселл (1907-1976) була незадоволена тим, що у її героїні було менше яскравих реплік, ніж у персонажа, якого зіграв Керрі Грант (1904-1986), тому вона звернулася до брата, який допоміг їй знайти письменника, який писав рекламні слогани та тексти. Цей письменник трохи змінив написані для її героїні репліки. Ні Хокс, який дозволяв своїм акторам імпровізувати, ні члени знімальної групи, ні інші актори, за винятком Гранта, не помітили цих змін.
Зйомки завершилися декількома днями пізніше запланованого терміну. Затримка була викликана складністю зйомок сцен діалогів, у яких репліки вимовлялися дуже швидко, і їх потрібно було вимовляти у певний момент часу, щоб вони поєднувалися з візуальною частиною кадру. На зйомку сцени в ресторані, куди запрошують Хільді та Брюса, пішло чотири дні. За початковими планами на зйомку цієї сцени було зарезервовано лише два дні.
Для запису звуку (і особливо для швидкої діалогів) Хокс вирішив використовувати не один мікрофон, який підносили акторам на штативі, а цілу групу мікрофонів. Оскільки мікрофони не вмикали одночасно, їх послідовне увімкнення здійснював спеціальний звукорежисер. В одній сцені одночасно використовувалося до 35 мікрофонів.
Під час зйомок багато чого імпровізувалося, що значно ускладнювало роботу оператора Джозефа Волкера (1892-1985). Особливо складно було знімати так, щоб на екрані вона чудово виглядала, Розалінд Рассел, адже Волкер заздалегідь точно не знав, в якій саме точці в якій сцені вона знаходитиметься. У актриси була масивна нижня щелепа, що потребувало спеціального освітлення під час зйомок. Врешті-решт, Волкер вирішив цю проблему, попросивши гримера Росселл приховати щелепу акторки, щоб її можна було далі знімати без проблем.
Сцена, в якій Волтер і Хільді ховають злочинця у редакції, у відділі новин, була заснована на реальній історії, коли редактор газети The New York Evening Graphic сховав у відділі новин втікача, взяв у нього інтерв'ю, написав про це статтю, почекав, поки не розпочнуться продажі цього номера газети, і лише після цього передав злочинця поліції.

Вам сподобався фільм?