Після невдалого пограбування банку молодший брат головного героя потрапляє до в'язниці. Старшому доведеться вирушиту у химерну одіссею, повну насильства і хаосу: у нього є лише одна ніч, щоб спробувати обігнати час і врятувати себе і брата від загибелі.

Що залишилося за кадром

Після показу на Каннському міжнародному кінофестивалі фільм отримав шестихвилинні аплодисменти.
На виконання ролі Конні, яку зіграв Роберт Паттінсон, впливав документальний фільм Джона Алперта "Один рік злочинного життя" (1989).
Під час підготовки до зйомок у фільмі, Роберт Паттінсон та Бен Сефді працювали на автомийці в районі Квінс у Нью-Йорку.
Для сценичної погоні у торговому центрі були залучені справжні поліцейські. Сцену знімали в години, коли торговий центр був відкритий і наповнений покупцями, тому реакція людей, які потрапили в кадр, була максимально щирою. Більше того, деякі відвідувачі торгового центру навіть намагалися заважати поліцейським переслідувати акторів.
Роберту Паттінсону так часто фарбували волосся, що на певний момент вони просто почали випадати. Спочатку його волосся пофарбували в чорний колір (щоб він більше схожий на Бенні Сефді, який зіграв його брата), потім його освітлили, а згодом знову пофарбували в чорний – і так кілька разів. Сцени, де він фарбував волосся у ванній перед дзеркалом, були відзняті, але не потрапили до фільму, оскільки сповільнювали загальний темп картини. Після завершення зйомок актор взагалі поголив все волосся.
За винятком Роберта Паттінсона та Бенні Сафді, акторам, які знімалися у фільмі, не видавали сценарій. Їх попросили просто імпровізувати в кожній сцені, тоді як Паттінсону та Сафді надали сценарій, але все ж їм було наказано максимально реагувати на репліки та дії інших акторів.
Місця зйомок не були огороджені, що дозволяло вільний доступ туди, і таке рішення було прийняте для забезпечення достовірності та щоб уникнути зайвої уваги до зйомок. Роберта Паттінсона ніхто під час зйомок не впізнав, і жоден із перехожих жодного разу не спробував знімати те, що відбувається, на мобільний телефон. Знімальній групі було наказано відповідати на всі запитання про те, що відбувається, у такий спосіб, ніби знімається фільм для соціальних служб, і у фільму ще навіть немає назви. Коли під час зйомок Паттінсон виходив із кадру, він все одно залишався в образі, щоб його не впізнали. Він був настільки переконливо загримований, що під час зйомки сцени в будинку охоронця, ближче до кінця фільму, місцеві жителі запитували у нього в ліфті, чи не працює він охоронцем у Бредлі Купера, оскільки вони чули, що десь тут знімають фільм із цим актором.
Під час підготовчих робіт, коли потрібно було перевірити грим і костюми, щоб переконатися, що вони виглядають достатньо реалістично, Роберт Паттінсон ходив по магазинах у Нью-Йорку та спілкувався з перехожими на вулицях. Крім того, він багато часу проводив – вже не в образі – у районі Квінс, працюючи над своєю вимовою і спілкуючись з людьми, які нещодавно вийшли з місць позбавлення волі. Деяких із них він просив зачитати вголос кілька сторінок сценарію, записував це на телефон, а потім послухав голос "місцевого жителя" перед сном.
Сцену, де Конні зайшла до лікарні, насправді знімали у приймальному відділенні реальної лікарні, де перебували справжні пацієнти.
Братам Сэфді не сподобався вигляд фальшивих грошей – адже для сцени пограбування банку потрібно було багато грошей – і вони попросили відділ реквізиту якось вирішити це питання. За словами Джоша Сэфді, була організована ціла фабрика з виробництва фальшивих банкнот. Одного разу Роберт Паттінсон, який регулярно виходив на вулицю в образі та костюмі, ненароком розрахувався фальшивою купюрою за пачку сигарет.
Спочатку роль поручителя виконував Ерік Робертс, але потім сцену зняли повторно з справжнім поручителем на ім'я Ерік Пейкет. Пейкет працює поручителем вже 20 років, у нього є своя контора в Квінсі, він одружений, його дружину звуть Астрід Корралес. Спочатку до нього звернулися лише для того, щоб скористатися його конторою, але пізніше брати Сефді попросили Пейкета і Корралес зіграти у цій сцені, а саму сцену було перезнято.
Роль Конні Нікса була написана спеціально для Роберта Паттінсона, який сам зв'язався з братами Сафді після того, як випадково натрапив в інтернеті на постер їхнього попереднього фільму "Бог знає що" (2014) з Аріелем Холмс у рожевому світлі. Фотографія так заінтригувала його, що він написав Сафді електронною поштою, навіть не будучи з ними знайомим, і висловив бажання працювати з ними. Через кілька тижнів була організована особиста зустріч, Джошу Сафді сподобався як сам Паттінсон, так і його ентузіазм, і Сафді відразу ж почав писати сценарій.
Назва "Хороші часи" – це фраза з тюремного сленгу, яка означає скорочення терміну ув'язнення за хорошу поведінку.
Сцену в метро знімали під час пікової години у справжньому потязі, з реальними пасажирами, які, звісно, навіть не підозрювали, що їх знімають. Інструкції для Паттінсона передавалися за допомогою SMS-повідомлень, щоб зберегти таємницю, і всі його дії фіксувалися на камеру.
Режисери фільму, брати Бенні та Джош Сефді, дізналися, що їхній фільм включено до конкурсної програми міжнародного кінофестивалю в Каннах, тому що Роберт Паттінсон колись надіслав їм фотографію японського електронного унітазу. Сам Паттінсон дізнався про це від директора кінофестивалю, але не міг повідомити братам, оскільки вони в той момент були на важливій зустрічі, тому він просто надіслав їм фотографію. Брати Сефді та актор деякий час тому уклали парі щодо такого ж унітазу: якщо фільм потрапить до Канн, то Паттінсон купує такий унітаз для братів Сефді. Через кілька тижнів унітаз встановили в офісі компанії Elara Pictures, що належить братам.
Під час зйомок Джоша Сефді затримали за водіння автомобіля, що викликало підозру у поліцейських, оскільки у нього не було прав. Пітер Вербі, який зіграв в фільмі психіатра, насправді є адвокатом, що спеціалізується на кримінальних справах, і він представляв інтереси Сефді в суді після закінчення зйомок. Він також представляв інтереси актора Бадді Дюресса, який був звільнений незадовго до початку зйомок.
На виконання Робертом Паттінсоном ролі Конні вплинув документальний фільм Джона Алперта «Один рік злочинного життя» (1989).

Вам сподобався фільм?