007: Голдфінгер

Goldfinger (1964)

Хронометраж: 1:50 (110 хв)

7.355/10
3935

7.7/10
216000

Всё про фільм

Відео 9

Фото 188

Актори та персонажі

Дата прем'єри

1964-09-20

Країна

Об'єднане Королівство, Сполучені Штати

Продакшн

United Artists, EON Productions, Danjaq

Жанр

Пригоди, Бойовик, Трилер

Бюджет

$3 000 000

Збори

$124 881 062

Сайт

https://mgm.com/movies/goldfinger

Режисер

Гай Гамільтон

Актори

Шон Коннері, Герт Фребе, Честь Блекман, Гарольд Саката, Ширлі Ітон, Таня Маллет, Бернард Лі, Мартін Бенсон, Сек Ліндер, Остін Вілліс
Усі актори та ролі (10)

Сценарій

Продюсер

Альберт Р. Брокколі, Гаррі Зальцман

Оператор

Тед Мур

Композитор

Джон Баррі

Художник

Maurice Pelling, Майкл Вайт

Кастинг

Монтаж

Пітер Р. Хант
Вся команда (37)

• Це єдиний фільм про Джеймса Бонда з Шона Коннері в головній ролі, у якому немає організації Спектр.
• Кадри з гелікоптером, що з'являються в початкових титрах, взяті з фільму "З Росії з любов'ю".
• Під час зйомок сцени бійки між Бондом і Одджобом у Форт Нокс, Шон Коннері отримав травму спини, через що виробництво фільму було тимчасово призупинено. За чутками, ця травма дозволила Коннері виторгувати у продюсерів більшу суму грошей за наступну серію фільмів.
• Надія Регін, яка грала роль танцівниці в нічному клубі, раніше з'являлася в іншому фільмі про Джеймса Бонда – "З Росії з любов'ю" (1963).
• У одному з епізодів майбутній відомий режисер Геррі Маршалл ("Прекрасна жінка") зіграв одну з ролей американського гангстера.
• Акторка Онор Блекман спеціально пішла з телесеріалу "Мстители", де грала роль Кеті Гейл, щоб знятися у фільмі "Голдфінгер". В одній із серій "Мстителів" 1965 року її творці жартівливо натякнули на це: Джон Стід отримує листівку від Кеті Гейл, надіслану з Форт Нокс.
• Актор Герт Фрёбе погано володів англійською мовою, тому його репліки озвучив Майкл Коллінз.
• На табличці у форті Нокс написано "Генерал Расісон". Чарльз Расісон був технічним консультантом фільму.
• Ідея про "золоту дівчину" була заснована на реальних подіях. Одна шведська модель пофарбувала себе золотою фарбою і, зрештою, померла від асфіксії (неможливості дихати).
• У оригінальному сценарії перший діалог Бонда та Пуссі Галор звучав так: "Привіт. Я – Пуссі Галор." - "Це й так видно. А як вас звати?". (Пуссі Галор англійською можна перекласти як "Кішечка для всіх").
• Знімаючи сцени в автомобілях, Шон Коннері часто знімав штани, залишаючи лише верхню частину костюма: у замкнутому просторі завжди було дуже жарко, і, незважаючи на всі зусилля гримерів, на його обличчі з'являвся піт.
• Усі сцени з Джеймсом Бондом, дія які відбувалася в Америці, були зняті в Лондоні – у павільйонах кіностудії Pinewood.
• Перший фільм про Бонда, де з'являється легендарний Aston Martin DB5, який також фігуруватиме ще щонайменше в чотирьох інших фільмах серії. Зокрема, у фільмі "Казино Рояль" Бонд називає автомобіль як "«Aston Martin 1964 року»", посилаючись на рік виходу фільму "Goldfinger", хоча ця модель вироблялася з 1963 року.
• Золото у форті Нокс у фільмі складено у надто високі стоси – насправді нижні ряди були б розчавлені верхніми.
• Спочатку компанії Aston Martin (британський виробник престижних автомобілів) не хотілося позичати кінематографістам свої машини, і продюсерам картини (Альберт Р. Брокколі, Гаррі Зальцман, Стенлі Сопел, Теренс Янг) довелося за машини заплатити. Фільм виявився таким успішним у прокаті, що згодом продюсерам фільмів «бондіани» задіяні в зйомках автомобілі діставалися вже виключно безкоштовно.
• Виконавцю ролі агента 007 Шону Коннері навіть не довелося відправлятися до США на зйомки. Всі сцени, в яких його герой за сценарієм діє в США, знімали в павільйонах Pinewood Studios неподалік від Лондона. Ця обставина пояснює, чому, вмикаючи світло, Бонд переводить тумблер вимикача не вгору, а вниз (йдеться про сцену, в якій Бонд, прийшовши до тями, повертається в спальню і виявляє труп Джилл у виконанні Ширлі Ітон, все тіло якої пофарбували золотою фарбою, що і призвело до смерті). За словами режисера Гая Хемілтона, безпосередньо в Маямі знімали лише Сека Ліндера (він зіграв Фелікса Лайтера). Всіх інших акторів, зайнятих у сценах, дія яких розгортається на курорті в Маямі, знімали у Великобританії. Тут йдеться про Коннері, Герту Фробе (він грав головного антагоніста, Аурика Голдфінгера), Ітон (вона зіграла Джилл, подружку Голдфінгера), Маргарет Нолан (їй дісталася роль масажистки, Дінк) та Остіна Вілліса (Сіммонса, якого він грав, Голдфінгер обігрував у карти). Під час зйомки цих сцен використовувалася рірпроекція (це прийом комбінованої зйомки, заснований на проекційному поєднанні акторів та елементів декорацій з довільним фоном), а коли у фокусі перебували Фробе та Сіммонс, – у довгих планах використовувалися дублери.
• Макет сховища золотого запасу США в Форт Ноксі на території Pinewood Studios спорудили на диво точний, особливо враховуючи той факт, що нікого з кінематографістів у справжнє сховище не пустили з міркувань безпеки. Макет виглядав настільки переконливо, що навколо нього навіть довелося виставити охорону, щоб нікому не прийшло в голову вкрасти з нього в темний час доби бутафорське золото у злитках. Після виходу фільму на екрани художник-постановник Кен Адам отримав лист від персоналу Форт Нокса, в якому його і всю команду вітали з точністю відтворення будівлі сховища. Тривимірний макет околиць Форт Нокса, який Голдфінгер демонстрував ватажкам злочинних організацій, зараз виставлений на огляд відвідувачів у справжньому Форт Ноксі.
• Герт Фрёбе відчував певні сумніви щодо використання Голдфінгером нервово-паралітичного газу в сцені пограбування Форт Нокса. Фрёбе боявся, що цей нюанс неминуче призведе глядачів до роздумів про концтабори, – особливо враховуючи той факт, що він сам – німець. Насправді, фільм «Голдфінгер» виявився на багато років під забороною в Ізраїлі після визнання самого Фрёбе в тому, що колись він був членом НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія). Заборону зняли після того, як в полі зору широкої громадськості опинилася певна єврейська родина, члени якої стверджували, що від страти в роки II Світової війни їх врятував не хто інший, як Фрёбе.
• Гарольд Саката (він грав охоронця Голдфінгера) отримав серйозний опік кисті під час зйомок сцени загибелі його персонажа, але з образу не вийшов і тримався, поки режисер Гай Хемілтон не крикнув: «Знято!»
• Бонд заявляє Голдфінгеру, що, враховуючи вагу золота, вивезти його з Форт Нокса виявиться просто неможливим, тому Голдфінгер просто піддасть його радіоактивному зараженню, внаслідок чого вартість його особистих золотих запасів багатократно помножиться. В романі 1969 року Голдфінгер планує вивезти золото, що, як вірно зазначали критики невдовзі після виходу книги у світ, було неможливим. В екранізації Хемілтона план Голдфінгера відповідним чином змінили, ввівши заперечення критиків роману-першоджерела в логічні міркування Бонда.
• Ян Флемінг запозичив ідею загибелі людини, тіло якої покрили золотою фарбою, у фільмі жахів Марка Робсона «Бедлам» (1946). Насправді ж смерть від так званого «шкірного задушення» внаслідок покриття шкіри на всьому тілі фарбою є вигадкою. В основі цього припущення лежить невірна передумова про те, що людина дихає – хоч і частково – шкірою, причому доказ неправоти цієї передумови датується ще часами епохи Відродження. Міф про «шкірне задушення» досі існує, хоча час від часу його спростовують. Існує він, зокрема, завдяки «міській легенді», згідно з якою Ширлі Ітон (виконавиця ролі Джилл Мастерсон) померла від задухи прямо на знімальному майданчику. Насправді нічого подібного не сталося, під час зйомок були вжиті запобіжні заходи, поруч постійно перебував лікар, а живіт актриси не стали мазати фарбою саме для того, щоб виключити навіть найменшу можливість того, що теза про «шкірне задушення» може виявитися правдивою. Хоча «шкірне задушення» як таке просто неможливе, людина може померти від перегріву організму, якщо пори шкірного покриву всього тіла будуть закупорені на тривалий час, адже це завадить потовиділенню, яке є суттєвим елементом регулювання температури тіла.
• Виконавцю ролі агента 007 Шону Коннері навіть не довелося вирушати до США на зйомки. Усі сцени, в яких його герой за сценарієм діє в США, знімали в павільонах Pinewood Studios неподалік від Лондона. Ця обставина пояснює, чому, вмикаючи світло, Бонд переводить тумблер вимикача не вгору, а вниз (йдеться про сцену, в якій Бонд, опритомнівши, повертається в спальню та виявляє труп Джилл у виконанні Ширлі Ітон, все тіло якої пофарбували золотою фарбою, що й призвело до смерті). За словами режисера Гая Хемілтона, безпосередньо в Маямі знімали лише Сека Ліндера (він зіграв Фелікса Лайтера). Усіх інших акторів, залучених до сцен, дія яких розгортається на курорті в Маямі, знімали у Великій Британії. Тут йдеться про Коннері, Герту Фробе (він грав головного антагоніста, Ауріка Голдфінгера), Ітон (вона зіграла Джилл, подружку Голдфінгера), Маргарет Нолан (їй дісталася роль масажистки, Дінк) та Остіна Вілліса (Сіммонса, якого він грав, Голдфінгер обігрував у карти). Під час зйомки цих сцен використовувалася рірпроекція (це прийом комбінованої зйомки, заснований на проекційному поєднанні акторів та елементів декорацій з довільним фоном), а коли у фокусі були Фробе та Сіммонс, – у довгих планах використовувалися дублери.
• Герт Фрёбе відчував певні сумніви щодо використання Голдфінгером нервопаралітичного газу в сцені пограбування Форт Нокс. Фрёбе побоювався, що цей нюанс неминуче призведе глядачів до роздумів про концтабори, – особливо враховуючи той факт, що він сам – німець. Насправді, фільм «Голдфінгер» опинився на багато років під забороною в Ізраїлі після визнання самого Фрёбе в тому, що колись він був членом НСДАП (Націонал-соціалістична німецька робітнича партія). Заборону зняли після того, як в поле зору широкої громадськості опинилася певна єврейська родина, члени якої стверджували, що нібито від страти в роки ІІ Світової війни їх врятував не хто інший, як Фрёбе.
• Ян Флемінг запозичив ідею загибелі людини, тіло якої покрили золотою фарбою, у фільмі жахів Марка Робсона «Бедлам» (1946). Насправді ж смерть від т.зв. «шкірного задушення» в результаті покриття шкіри на всьому тілі фарбою є вигадкою. В основі цього припущення лежить невірна передумова про те, що людина дихає – хоч і частково – шкірою, причому доказ неправоти цієї передумови датується ще часами епохи Відродження. Міф про «шкірне задушення» досі існує, хоча час від часу його спростовують. Існує він, зокрема, завдяки «міській легенді», згідно з якою Ширлі Ітон (виконавиця ролі Джилл Мастерсон) померла від задухи прямо на знімальному майданчику. Насправді нічого подібного не сталося, під час зйомок були вжиті запобіжні заходи, поруч постійно перебував лікар, а живіт актриси не стали мазати фарбою саме для того, щоб виключити навіть найменшу можливість того, що теза про «шкірне задушення» може виявитися вірною. Хоча «шкірне задушення» як таке просто неможливе, людина може померти від перегріву організму, якщо пори шкірного покриву всього тіла будуть закупорені на тривалий час, адже це завадить потовиділенню, яке є суттєвим елементом регулювання температури тіла.