"2046" (сіквел фільму "Любовний настрій") — це візуально спокусливі марення зі спогадів і каяття, що проймають спритного коханця через досвід стосунків із шістьма жінками. Головний герой Чоу змінює свій фах із картаря на письменника, а в усіх його зв'язках з красунями присутнє 2046. Як колоду перемішуючи минуле, сьогодення та майбутнє, 2046 — це, водночас, і готельний номер, в якому влаштовувала свої позашлюбні зустрічі пара з "Любовного настрою", і кінцева дата інтеграції Гонконга з Китаєм, і роман, який Чоу пише про таємничий поїзд, що прямує до місця під назвою "2046", знову і знову. Всі його пасажири жадають одного й того ж: відродити свої втрачені спогади. Кажуть, ніщо ніколи не змінюється в 2046. Ніхто не знає напевно, правда це чи ні, тому що всі, хто вирушав туди, вже ніколи не поверталися, окрім одного — Він був там, але Він вирішив повернутися. Він хотів змін...

Що залишилося за кадром

Спочатку фільм мав бути історією про найманого вбивцю в Бангкоку. Роль кілера повинна була виконати Такуя Кімура, а сюжетні події мали б завершитися у номері 2046 готелю.
Виробництво фільму було призупинено у березні 2003 року через епідемію незвичайного запалення легень.
Копія фільму для Каннського кінофестивалю була доставлена практично в останній момент. Це перший фільм у всій історії проведення фестивалю, через який довелося змінити графік показів.
Фільм отримав назву, що нагадує про подію минулого року, а саме про 50-річну річницю обіцянки китайського уряду, згідно з якою Гонконг мав би бути незалежним. У 1997 році він повернувся до складу Китаю.
У одній з версій сценарію Тоні Люнг мав зіграти поштового працівника майбутнього.
Режисер відхилив пропозицію показати фільм на кінофестивалі в Нью-Йорку. Водночас, "2046" мав стати завершенням програми Едінбурзького кінофестивалю.
У сцені, де героїня Фей Вон плаче, у кадрі показано лише ліву частину обличчя акторки, оскільки її праве око не показує сліз.
Під час зйомок фотограф гонконгського таблоїду Sudden Weekly дав хабар, щоб його фотографії були використані як декорації в готелі, де відбуваються події фільму. Коли Вонг Кар-Вай помітив це, він наказав переробити інтер'єр приміщень. Фотограф відсидів три місяці у в'язниці за хабарництво.
Кожен персонаж розмовляє власною мовою. Містер Чоу говорить кантонською, Бай Лін – мандаринською (путунхуа), а Так – японською. Але, попри це, вони ідеально розуміють один одного.
В одній з версій сценарію Тоні Люн Чу-Вай мав грати листоношу майбутнього.

Вам сподобався фільм?