1953 рік, Карибське море. З борту авіаносця злітає реактивний літак, зникає в небі. Прилади фіксують: він перейшов межу швидкості звуку... Ця картина - фрагментарна історія американської астронавтики з 1947 по 1963 рік, коли після довгих і трагічних випробувань американці вийшли в космос.

Що залишилося за кадром

На відміну від більшості акторів, які погодилися на зустріч з прототипами своїх героїв, Скотт Гленн відмовився це робити, мотивуючи своє рішення бажанням самостійно дослідити особистість і характер свого персонажа. Після перегляду фільму Алан Шепард надіслав листа режисеру фільму Філіпу Кауфману, в якому зазначив, що актор Скотт Гленн, який зіграв його роль, не такий привабливий, як він сам.
Сем Шепард, який зіграв пілота Чака Іґера, насправді боїться літати.
Перший варіант сценарію написав Вільям Голдман, який у своїй книзі назвав зустріч з Кауфманом "кошмаром".
Денніс Квейд замінив Кена Волла.
Еле Баркін претендувала на одну з головних ролей.
Під час розробки скафандрів для космонавтів, фахівці використовували сріблясту тканину та інші матеріали, що залишилися після пошиття одягу для співачки і акторки Шер.
Каскадер-парашутист Джозеф Свэк загинув під час зйомок, виконуючи трюк. Його шолом наповнився димом, через що він задихнувся і не зміг розкрити парашут.
Фільм заснований на однойменній книзі Тома Вульфа (1979 рік).
Актор Ед Харріс двічі пробувався на роль Ґлена: вперше продюсерам здалася недостатньою його акторська робота перед камерою.
Більшу частину фільму було знято на авіабазі Гамільтон, розташованій на північ від Сан-Франциско.
Чак Єгер був найнятий як технічний консультант під час зйомок фільму. Він навчав акторів літати, вивчав розкадрування та спецефекти, а також вказував на помилки.
Кауфман надав акторам, які грали роль семи астронавтів, велику колекцію відеокасет, щоб вони могли вивчати та готуватися до своїх ролей.
На зйомках використовувалися численні моделі літаків, як у масштабі, так і повнорозмірні. Перші відзняті спецефекти були надто реалістичними, тому довелося штучно погіршувати кадри, щоб вони нагадували справжні зйомки перших репортажів NASA. Проте, Кауфман був незадоволений результатом і розпустив майже всю команду, яка працювала над спецефектами. В результаті, роботу над спецефектами було розпочато практично з нуля, використовуючи нетрадиційні методи, такі як запуск моделі з гори на мотузці, використання димових машин, які імітують хмари, або запуск моделі F-104 з великої гумки та зйомка польоту одразу з чотирьох камер.
Виды Землі з висоти космічних польотів були створені з документальних кадрів, взятих як з американських кінохронік, так і з радянських архівів. У грудні 1982 року 2500 метрів плівки зі зйомкою польоту Джона Гленна було викрадено (або загублено) зі студії Кауфмана. Плівку так і не знайшли, але зйомки були відновлені з використаних кадрів.
Астронавти вважають, що у фільмі некоректно зображено Гриссома, який панікує, коли люк відмикається раніше терміну. (За трагічними обставинами, Гриссом пізніше загинув саме через те, що в NASA було скасовано автоматичне відкривання люка, і астронавти не змогли швидко вибратися з палаючої капсули).

Вам сподобався фільм?