Принц-спадкоємець африканської держави хоче знайти собі дружину самостійно, а не прийняти вибір батьків згідно традицій. Для цього принц Акім в компанії свого вірного друга їде в США, де видає себе за бідного. Заради своєї новоспеченої подружки він влаштовується працювати у закусочну її батька. Дівчина і не підозрює, ким є насправді її скромний залицяльник.

Що залишилося за кадром

Основу для сценарію фільму написав сатирик Арт Бухвальд. Однак на кіностудії Paramount Pictures відхили його ідею, заявивши, що вона малоцікава. У результаті фільм зняли без відома автора. І здивований сатирик побачив реалізацію свого задуму лише в кінотеатрі. Через це Бухвальд у 1990 році подав до суду на Paramount Pictures. Процес він виграв: студію зобов’язали виплатити йому 900 тисяч доларів. З того часу кіностудії взяли за правило включати у свої контракти пункт, що оригінальні ідеї сторонніх авторів не підлягають оплаті. Це положення увійшло в історію авторського права Америки як «закон Бухвальда».
Після того, як Едді Мерфі наклали грим і він переодягнувся в єврея Саула, актор вирішив перевірити грим і костюм, взяв гольф‑мобіль і проїхав ним від одного відділу кіностудії «Paramount» до іншого, де вийшов з гольф‑мобіля і своїм звичайним голосом сказав: «Привіт. Це я, Едді Мерфі». Йому ніхто не повірив.
Більша частина танцю, який виконують королівські танцюристи у сцені з майбутньою королевою, є виконаним у прискореному темпі танцем з кліпу до «Трилера» (1983) Майкла Джексона (1958–2009).
За словами режисера Джона Лендіса, саме йому спала на думку ідея зробити з Едді Мерфі єврея. Це було щось на кшталт помсти за те, що на початку 20‑го століття єврейські актори часто грали чорних. Автор сценарію Баррі В. Блауштейн під час написання реплік Мерфі в образі єврея консультувався зі своїм батьком.
Африканський танець у фільмі ставила співачка Пола Абдул. Знімати його довелося виключно під барабани, тому що композитор Найл Роджерс ще не закінчив писати музику до фільму. Танцюристи весь час посковзувалися, тому на підлогу довелося навіть розпилити зв’язуючий матеріал, а сама зйомка танцю зайняла цілий день.
Едді Мерфі і Арсеніо Холл грали найрізноманітніших персонажів, тому для зміни образу їм кожного разу доводилося проводити по 3‑4 години в кріслі гримера. Художник‑костюмер Дебора Недулмен створила понад 500 костюмів, черпаючи натхнення у роботах Крістіана Діора (1905‑1957) початку 1950‑х років, а також у повсякденному одязі, прийнятому в республіці Берег Слонової Кістки, Гамбії та Сенегалі. Ювелірні прикраси створила Кетрін Пост з Таїланду. Працюючи над дизайном королівського палацу, Джон Лендіс надихався прикладом Королівського павільйону (це колишня приморська резиденція монархів Великої Британії) і роботами Анрі Руссо (1844‑1910) кінця 19‑го століття.
Зйомки в Нью‑Йорку завершилися в лютому 1988 року, після чого роботу над фільмом продовжили в Лос‑Анджелесі. У павільйонах студії «Paramount Pictures» збудували палац принца Акіма, лазні та гримерні. Однак стверджується, що на зйомки прийому в Каліфорнії Едді Мерфі відмовився їхати, заявивши у документальному фільмі, який зняв Орсон Уеллс (1915‑1985), що, згідно з передбаченням Нострадамуса (1503‑1566), цього тижня в Каліфорнії слід очікувати землетрус. Режисер Джон Лендіс знайшов рішення. Він наказав Мерфі приїхати заздалегідь, зняв безліч крупних планів з ним, а все інше зняв, коли актор вже поїхав. Робота над фільмом з графіка не випала. Землетрус так і не стався.
Робота над фільмом супроводжувалася скандалами. У якийсь момент дійшло до бійки між режисером Джоном Лендісом і Едді Мерфі. Потім на знімальний майданчик з’явився власник місцевого ресторану «Макдональдс» у супроводі свого адвоката і почав погрожувати, що подасть на авторів фільму до суду (хоча у них було офіційне дозволення на зйомки від керівництва мережі ресторанів швидкого харчування). Студія «Paramount Pictures» злилася на Едді Мерфі, який нібито намагався протягнути на різні, самими ними вигадані посади у знімальній групі, своїх приятелів і родичів. Мерфі, у свою чергу, стверджував пізніше, що «Paramount Pictures» не доплатила йому належне за контрактом.
У фільмі є епізод, коли головні герої проходять поруч із двома бідняками. Принц віддає останні гроші цим біднякам, які виявляються братами Рендалфом і Мортимером Дюками, яких розорив герой Едді Мерфі у фільмі «Помінятися місцями».
Основою для сценарію фільму написав сатирик Арт Бухвальд. Однак, на кіностудії Paramount Pictures відкинули його ідею, заявивши, що вона малоцікава. В результаті, фільм зняли без відома автора. І здивований сатирик побачив реалізацію свого задуму тільки в кінотеатрі. Через це Бухвальд у 1990 році подав до суду на Paramount Pictures. Процес він виграв: студію зобов’язали виплатити йому 900 тисяч доларів. З того часу кіностудії взяли за правило включати у свої контракти застереження, що оригінальні ідеї сторонніх авторів оплаті не підлягають. Ця посилання увійшла в історію авторського права Америки як «закон Бухвальда».
Зйомки в Нью-Йорку завершилися у лютому 1988 року, після чого роботу над фільмом продовжили в Лос-Анджелесі. У павільонах студії «Paramount Pictures» збудували палац принца Акіма, лазні та гримерні. Стверджується, однак, що на зйомки прийому в Каліфорнії Едді Мерфі їхати відмовився, заявивши в документальному фільмі, який зняв Орсон Уеллс (1915-1985), що, згідно з передбаченням Нострадамуса (1503-1566), цього тижня в Каліфорнії слід очікувати землетрус. Режисер Джон Лендіс знайшов рішення. Він звелів Мерфі приїхати заздалегідь, відзняв багато крупних планів з ним, а все інше зняв, коли актор вже поїхав. Робота над фільмом з графіка не вибилася. Землетрус так і не стався.
У фільмі є епізод, коли головні герої проходять повз двох жебраків. Принц віддає останні гроші цим жебракам, які виявляються братами Рендольфом і Мортімером Дюками, яких розорив герой Едді Мерфі у фільмі «Помінятися місцями».

Вам сподобався фільм?