Стенлі - ілюзіоніст, що присвятив життя викриттю спіритів-шахраїв. Він планує швидко викрити ще одну таку спіритку, але все ускладнюється, коли він починає вірити у правдивість її дару.

Що залишилося за кадром

Емма Стоун каже, що в роботі над образом Софі та його втіленням на екрані черпала натхнення в грі Даян Кітон, актриси, яка зіграла у багатьох фільмах Вуді Аллена.
Четвертий фільм Вуді Аллена після фільмів «Манхеттен» (1979), «Щось ще» (2003) і «Жасмин» (2013), знятий в анаморфізованому форматі «Синемаскоп».
Під час показу початкових титрів фільму звучить класична музика — це уривки з балету «Весна священна» (Ігор Стравінський), «Болеро» (Моріс Равель) і другої частини Симфонії № 9 (Людвиг ван Бетховен). Пізніше Бетховен знову звучатиме у фільмі.
У сценарії згадуються щонайменше три композиції гурту Queen — Made in Heaven, A Kind of Magic і It's Late.
Однією з машин Говарда є червона Alfa Romeo 1600 Sport випуску 1928 року.
Стенлі (Колін Ферт) говорить у фільмі, що його улюблений музичний твір 7-а симфонія Людвига ван Бетховена. Під цю композицію Колін Ферт промовляє промову в кінці фільму «Король говорить!» (2010).
Вей Лінг Су, псевдонім Стенлі, — це відсилання до Чен Ляньсу, як називав себе на сцені ілюзіоніст Вільям Елсворт Робінсон (1861-1918), вельми популярний у Сполучених Штатах і в Європі. Як і Стенлі, Чен Ляньсу викривав спіритуалістів і навіть написав про це книгу, яка вийшла в 1898 році. Різниця полягає у ставленні Стенлі та Робінсона до свого сценічного образу. У фільмі оточуючим відомо, що Вей Лінг Су — це насправді Стенлі. Робінсон ставився до свого образу дуже ревниво і при сторонніх не виходив з нього ані на секунду. Робінсон загинув через нещасний випадок під час фокусу з ловлею кулі. «Господи, в мене попали» — це були останні слова в його житті та перші, що Робінсон промовив на сцені англійською за 19 років.
Своїм песимізмом і поглядами на життя Стенлі зобов'язаний працям Фрідріха Ніцше (1844-1900), відомого німецького мислителя, який неодноразово згадується у фільмі.
В одному з епізодів фільму Стенлі та Софі ховаються від зливи в будівлі старої обсерваторії. У фільмі Вуді Аллена «Манхеттен» (1979) є аналогічний епізод.
У першій сцені текст китайською на фоні написаний з використанням спрощених китайських ієрогліфів, які не були введені до 1935-го року, а офіційно стали використовуватися в материковому Китаї лише в середині 1950-х.
В одній сцені Софі просить телефон в будинку тітки Ванесси. Пізніше у фільмі можна помітити, що телефон розташований прямо біля дверей, поруч з тим місцем, де вона стояла.
Четвертий фільм Вуді Аллена після фільмів «Манхеттен» (1979), «Щось ще» (2003) і «Жасмин» (2013), знятий в анаморфізованому форматі «Синемаскоп».
Стенлі (Колін Ферт) говорить у фільмі, що його улюблений музичний твір – 7-ма симфонія Людвіга ван Бетховена. Під цю композицію Колін Ферт промовляє промову в кінці фільму «Король говорить!» (2010).
Вей Лінг Су, псевдонім Стенлі, — це відсилка до Чена Ляньсу, як називав себе на сцені ілюзіоніст Вільям Елсворт Робінсон (1861-1918), вельми популярний у Сполучених Штатах і в Європі. Як і Стенлі, Чен Ляньсу викривав спіритуалістів і навіть написав про це книгу, яка вийшла в 1898 році. Різниця полягає у ставленні Стенлі та Робінсона до свого сценічного образу. У фільмі оточуючим відомо, що Вей Лінг Су — це насправді Стенлі. Робінсон до свого образу ставився дуже ревниво і при сторонніх не виходив з нього ні на секунду. Робінсон загинув через нещасний випадок під час фокусу з ловлею кулі. «Господи, в мене влучили» — це були останні слова в його житті та перші, що Робінсон промовив на сцені англійською за 19 років.
В одному з епізодів фільму Стенлі та Софі ховаються від зливи в будівлі старої обсерваторії. У фільмі Вуді Аллена «Манхеттен» (1979) є аналогічний епізод.

Вам сподобався фільм?