Світ Дикого Заходу

Westworld (1973)

Хронометраж: 1:29 (89 хв)

6.766/10
1409

Всё про фільм

Відео 3

Фото 54

Актори та персонажі

Дата прем'єри

1973-08-15

Країна

Сполучені Штати

Продакшн

Metro-Goldwyn-Mayer

Жанр

Пригоди, Фантастика, Вестерн

Бюджет

$1 200 000

Збори

$10 000 000

Сайт

Режисер

Майкл Крайтон

Актори

Юл Бріннер, Річард Бенджамін, Джеймс Бролін, Норман Бартольд, Алан Оппенгеймер, Вікторія Шоу, Дік Ван Паттен, Лінда Гей Скотт, Стів Франкен, Майкл Т. Міклер
Усі актори та ролі (10)

Сценарій

Майкл Крайтон

Продюсер

Павло Лазар III

Оператор

Джин Політо

Композитор

Фред Карлін

Художник

Кастинг

Леонард Мерфі

Монтаж

Девід Бретертон
Вся команда (48)

• У фільмі вперше у повнометражному кіно були використані оброблені комп’ютером зображення – фрагменти, що зображують тепловізію Стрілка в низькій роздільній здатності. Знімальна група назвала цей ефект «gunslinger POV» (вид від першої особи Стрілка). Спочатку запит на генерацію такого кіноматеріалу Крайтон направив до дослідницької лабораторії НАСА. За попередніми оцінками, виробництво 2-хвилинного фрагменту зайняло б 9 місяців і коштувало б 200 тис. доларів, що було надто дорого і не вписувалося в бюджет картини. Крайтон звернувся зі своїм запитом до Джона Вітні (старшого), аніматора та піонера комп’ютерної мультиплікації, який з 60-х років виробляв анімаційні матеріали для телебачення та рекламних компаній. Вітні познайомив Крайтона зі своїм сином, Джоном Вітні-молодшим, який пообіцяв виконати завдання швидше та значно дешевше. Вітні-молодший розробив процес, за яким відзнятий кіноматеріал «бачення» Стрілка був покадрово оцифрований і програмно розбитий на блоки, після чого знову переведений покадрово на 70-мм кіноплівку. У своїй роботі Вітні-молодший використовував комп’ютерну базу компанії Information International, Inc., для якої цей проєкт став одним з перших замовлень на комп’ютерну візуалізацію. Вітні-молодший працював над проєктом ночами, підсумковий прорахунок 10-секундного епізоду потребував 8 годин машинного часу.
• Робот-Стрілець у виконанні Юла Бріннера був навмисно зроблений копією Кріса Адамса, персонажа Бріннера з фільму «Чудова сімка», і носив той самий костюм.
• Крайтон написав сценарій фільму в серпні 1972 року. Його було запропоновано провідним кіностудіям, але зацікавив лише Деніела Мельника, продюсера Metro-Goldwyn-Mayer, яка в той період перебувала у скрутному становищі. Як розповідав Крайтон в інтерв'ю, MGM, окрім фінансових труднощів, відчувала також складнощі в роботі з персоналом і не користувалася великою повагою серед кінематографістів: багато режисерів і сценаристів скаржилися на жорсткий тиск з боку керівництва, втручання у знімальний процес, сценарні правки та інше, проте Мельник пообіцяв Крайтону, що той не зіткнеться з подібним ставленням, і свою обіцянку він виконав «здебільшого».
• Керівництво MGM затягнуло процес затвердження сценарію стрічки та схвалило його лише за два дні до початку зйомок. При цьому Крайтон не був допущений до кастингу акторського складу. Спочатку картині було виділено бюджет у 1 млн доларів, проте пізніше його було збільшено ще на 250 тис. За словами Крайтона, 250 тис. склали виплати гонорарів акторському складу, 400 тис. було витрачено на зарплату знімальній групі та персоналу, а решту суми пішло на технічні витрати, декорації та реквізит.
• Увесь знімальний цикл зайняв 30 днів. Крайтон ощадливо ставився до питань витрати кіноплівки та організації часу, тому матеріал знімався здебільшого з першого дубля. Попри це, деякі сцени були вирізані з фінальної версії картини.
• Обмежений бюджет змушував знімальну групу заощаджувати скрізь, де це було можливо. Враховуючи, що на декорації з бюджету в підсумку було витрачено лише 75 тис. доларів, більшість з них було задіяно більше ніж в одній сцені. Так, середньовічні сходи були в єдиному екземплярі, і Крайтон зняв їх тричі в трьох різних сценах. Підземний коридор був знятий у дев’яти різних сценах з шістьма варіантами освітлення, він же використовувався як декорація для приміщення, в якому техніки «Делос» відновлювали пошкоджених андроїдів.
• Для салону пасажирського судна, яке доставило відвідувачів до парку на початку фільму, було побудовано лише правий борт фюзеляжу з вікнами та кріслами. Кадри з пасажирами, розташованими біля лівого борту, були зняті в тих же декораціях і «дзеркально відображені» під час монтажу, що створювало враження повноцінного салону.
• Крайтон прагнув досягти від андроїдів у певних сценах підкресленої зловісності. Після численних експериментів, досягти бажаного ефекту допомогли дзеркальні контактні лінзи 80-відсоткової непрозорості: вони дозволяли за допомогою освітлення надати погляду андроїда нереальності, в той час як актор міг крізь них бачити партнерів та пересуватися майданчиком.
• На 2-му тижні зйомок палаючий обризок з холостого патрона потрапив Бріннеру в око та подряпав рогівку, через що зйомки сцен за його участю довелося на певний час відкласти. Серйозної шкоди здоров’ю актора завдано не було, проте він не міг носити сріблясті контактні лінзи (які надавали його персонажу додаткового зловісного вигляду): пошкоджене око швидко червоніло та починало сльозитися.
• В останній знімальний день, під час зйомки епізоду з гримучою змією, Джеймс Бролін був справді укушений. Сцена знімалася у зворотному порядку: до руки актора чіплялася змія, потім її відчіпляли, і відзнятий матеріал при монтажі пускали зі зворотною швидкістю, створюючи видимість, ніби змія вчепилася в руку. Щоб захистити актора від укусу, під сорочку йому на передпліччя було одягнуто шкіряний захист з товстою підкладкою. Проте, під час зйомки сцени Бролін несподівано для всіх закричав від болю: у той час як верхні зуби змії вгризалися в шкіру захисного щитка, вона замкнула щелепи і нижні зуби ввійшли в руку актора. Незважаючи на те, що змія, залучена до зйомки, не була попередньо «відкачана», як зазвичай роблять під час кінозйомок, отрута не потрапила в кров Броліна і той не відчув жодних побічних ефектів.
• Ефект розчинення обличчя Стрілка після того, як Пітер облив його кислотою, було досягнуто за допомогою суміші театрального гриму та «Алка-Зельтцеру», нанесеної на обличчя Бріннера. Дим подавався через декілька пластикових трубок, приклеєних до обличчя актора та замаскованих гримом. Дим був настільки їдким, що актору довелося під час зйомки сцени затримати дихання, інакше він би задихнувся. У день зйомок, за спогадами Крайтона, Бріннер відчував біль у шлунку та прийняв «Алка-Зельтцер», через що хтось пожартував, що тепер він є і всередині Бріннера, і зовні.