Адвокат Ентоні Кін погоджується захищати лондонку пані Парадайн, яку підозрюють у вбивстві свого чоловіка. З самого початку одружений адвокат відчуває потяг до загадкової красуні та починає шукати спосіб виправдати свою клієнтку. Кін викликає слугу з будинку Парадайнів як свідка, натякаючи, що саме він є вбивцею. Але Кін швидко губиться в суді, і його недолугий план запускає приголомшливий ланцюг подій.

Що залишилося за кадром

Режисерське камео: Альфреда Хічкока можна помітити в ролі людини з віолончеллю в натовпі людей, які виходять із потяга.
Точна копія зали суду Олд-Бейлі була побудована для театральної адаптації фільму.
Коли після рекордної для нього тривалості зйомок (92 дні) Альфред Хічкок (1899-1980) передав повністю відзнятий фільм студії, його тривалість становила майже три години. Версія, продемонстрована Американською академією мистецтв і наук, була скорочена до 2 годин 12 хвилин. У цій версії в ролі напівбожевільної дружини лорда Хорфілда показана Етель Беррімор (1879-1959), що, власне, і пояснює її номінацію на премію «Оскар». Потім продюсер Девід О. Селзнік (1902-1965) скоротив фільм до 2 годин 5 хвилин, а потім і до його теперішньої тривалості – 1 години 54 хвилини, і екранний час Беррімор у цій версії обмежується всього 3 хвилинами або близько того. У 1980 році через повінь було знищено оригінальну версію фільму (до всіх скорочень), тож відновлення вирізаного матеріалу тепер виглядає досить проблематичним, хоча й стверджується, що копії деяких сцен збереглися в музеї Джорджа Істмана (це один із найстаріших у світі кіноархівів) у Рочестері, штат Нью-Йорк.
Альфреду Хічкоку подобалися актори та актриси, задіяні у фільмі, проте йому здавалося, що Грегорі Пек (1916-2003), Аліда Валі (1921-2006) і Луї Журдан (1921-2015) своїм персонажам відповідають погано. На тому, щоб знімати в цих ролях саме їх, наполягав продюсер Девід О. Селзнік.
Зйомки фільму обійшлися практично точь-в-точь у ту ж суму, що й зйомки історичної мелодрами 1939 року «Знесені вітром» Віктора Флемінга (1899-1949), Джорджа К’юкора (1899-1983) і Сема Вуда (1883-1949). Неодноразово перезнімати сцени доводилося через те, що на цьому наполягав продюсер Девід О. Селзнік, він же постійно втручався з порадами до Альфреда Хічкока, у якого все було розплановано заздалегідь і в усіх деталях. Хічкок отримував за контрактом $1 000 за день зйомок, і зрештою роботою над фільмом став займатися виключно Селзнік – а сюди входило і керівництво монтажем, і вирішення проблем із музичним рядом фільму.
Оригінальний сценарій написали Бен Гект (1894-1964) і Джеймс Брайді (1888-1951) на основі адаптації Алми Ревіль (1899-1982). Але продюсеру Девіду О. Селзнику отримане не сподобалося, тому він став одним із сценаристів, а в титрах з усіх авторів сценарію був вказаний тільки він один.

Вам сподобався фільм?