У сім’ї чотирьох безробітних похмурі життєві перспективи. Ситуація змінюється, коли старшому синові пропонують високооплачуваний підробіток репетитором. З допомогою сестри він робить фальшиві документи про освіту та приходить до розкішного маєтку заможного бізнесмена. Справивши гарне враження, старший син дізнається про ще одну відкриту вакансію, і у нього з’являється дуже незвичайний план з працевлаштування сестри.

Що залишилося за кадром

Період зйомок фільму тривав з 18 травня до 19 вересня 2018 року.
Камінь, який приносить та дарує родині Мін-хьок (Пак Со-джун), називається сусок. У Кореї існує давня традиція колекціонування каменів різного розміру та цікавої форми. Зазвичай цим хобі захоплюються заможні люди.
Кі-джоун (Пак Со-дам) підробляє документи для свого брата, щоб він міг вступити до Університету Йонсей – одного з трьох найпрестижніших університетів Південної Кореї. Цей університет закінчив режисер фільму Пон Джун-хо.
Перед прем'єрою у рідній країні, права на показ фільму були продані до 192 країн, що стало рекордом для південнокорейського кіно.
Для ролі у фільмі акторка Чан Хе-джин набрала вагу – 15 кілограмів.
Режисер Пон Джун-хо попросив актора Чхве У-щика схуднути для ролі, щоб його персонаж, Кі-у, виглядав молодшим і більш вразливим.
Щоб молоді актори Чхве У-щик і Пак Со-дам краще відчули себе у своїх ролях, протягом усього процесу зйомок Сон Кан-хо дозволив їм називати його "тата", хоча така близькість до старшого колеги вважається неприйнятною в корейському суспільстві.
Після прем'єри на кінофестивалі в Каннах фільм отримав 15-хвилинні оплески стоячи.
Перший південнокорейський фільм, який отримав найвищу нагороду Каннського кінофестивалю. Це сталося у рік 100-річчя корейського кінематографу.
Стрічка стала найкасовішим південнокорейським фільмом в історії прокату в Росії, найкасовішим іноземним фільмом у північноамериканському прокаті 2019 року та найкасовішим південнокорейським фільмом за всю історію з точки зору світових касових зборів, побивши рекорд картини "Екстремальна робота".
Перший південнокорейський фільм, номінований на премію "Золотий глобус" і відзначений нею в категорії "Найкращий фільм у категорії фільмів іноземною мовою"; перший іноземний фільм, який отримав премію Гільдії акторів США в номінації "Найкращий акторський склад"; перший південнокорейський фільм, номінований на премію "Оскар" у категорії "Найкращий фільм", і перший неангломовний фільм, який її отримав; перший фільм, який отримав цю нагороду в номінаціях "Найкращий фільм" та "Найкращий міжнародний фільм", а також перший південнокорейський фільм, який отримав "Оскар".
Третій фільм, який отримав найвищі нагороди Каннського кінофестивалю ("Золота пальмова гілка") та премії "Оскар" ("Найкращий фільм"). Перший – "Втрачений вікенд" (1945) Біллі Вайдера, який отримав "Гран-прі" (на той час – найвища нагорода) у Каннах, оскільки "Золота пальмова гілка" вперше була вручена в 1955 році. Другий – "Марті" (1955) Делберта Манна.
Працюючи над сценарієм, режисер і сценарист Пон Джун-хо обрав репетиторство як роботу для персонажа Чхве У-щика, тому що, на його думку, це єдина ситуація, в якій люди з таких різних верств суспільства сучасної Південної Кореї можуть зустрітися.
Існує офіційна чорно-біла версія цієї картини.
Пісенка, за допомогою якої Кі-джон (Пак Со-дам) згадує легенду Джессіки, називається «Наш острів Токто». Це патріотична пісня про спірні острови Лянкур (кор. Токто) у Японському морі між Японією та Південною Кореєю, яку кожен житель Південної Кореї знає з дитинства.
Над англійськими субтитрами до фільму працювала американська кінокритикиня Дарсі Пакет, яка живе в Південній Кореї, і вона консультувалася з режисером у процесі роботи. Для кращого розуміння фільму західною аудиторією, вона замінила Сеульский університет на Оксфордський, а популярний у Кореї месенджер KakaoTalk – на WhatsApp.
Коли родина Пак повертається додому, Ін-ге (Чо Чон) просить Чунг-сук (Чан Хе-джин) приготувати страву з локшини під назвою ччапхагурі (Jjapaguri, або Chapaguri) – це суміш двох видів швидкої локшини: ччапхагетхі (Chapagetti) та ногурі (Neoguri). Англійською мовою ця страва набула популярності під назвою ramdon (ramyon + udon).
У напівпідвальній кімнаті, де проживає сім'я Кім, художниця-декоратор Лі Ха-джун відтворила запахи гнилі та плісняви, щоб досягти більшої автентичності.
Будинок Паков був побудований у місті Чонджу (столиці провінції Чолла-Пукто) спеціально для зйомок. Перед початком робіт художник Лі Ха-джун вивчив інтер'єри та екстер'єри подібних архітектурних споруд. Площа будинку разом із садом становить приблизно 1980 квадратних метрів, а вартість його будівництва сягнула близько 2 мільйонів доларів. Вулиця перед будинком та інші будівлі на ній – це комп'ютерна графіка. Після завершення зйомок будинок був демонтований.
Після перегляду фільму на Каннському кінофестивалі Алехандро Гонсалес Іньярріту запитав у Пон Джун-хо, де той знайшов будинок, який так ідеально підходив до задуму, і був дуже здивований, дізнавшись, що будинок було побудовано спеціально для зйомок.
Щоб зробити воду кавового кольору для зйомки сцени затоплення у підвалі, її забруднили косметичною глиною.
У сцені діалогу між батьком і сином у спортзалі актор, який зіграв роль Кі-у (Чхве У-щик), розплакався, хоча цього не було передбачено сценарієм.
У інтерв'ю режисер зізнався, що основними джерелами натхнення для створення фільму стали картина "Служниця" (1960) Кім Ґі-йона та справа сестер Папен.
В іменах персонажів містяться натяки на розвиток сюжету: - Імена голови сім'ї Кім та його дітей починаються з першої складової назви фільму (транслітерація кирилицею – кісэнчхун) – Кі-тхек (Сон Кан-хо), Кі-у (Чхве У-щик), Кі-джон (Пак Со-дам). - Ім'я Кі-у можна перекласти як "збудження", "переживання". - Ім'я Кі-джон можна перекласти як "передбачена доля". - Ім'я Мун-гван (Лі Джон-ын) можна трактувати як "божевілля, пов'язане з дверима".
Дізнавшись, що Пон Чжун-хо пише сценарій і там буде роль для нього, актор Сон Кан-хо уявляв свого персонажа багатим і привабливим.
Кі-джон (Пак Со-дам) підробляє братові документи університету Йонсе — одного з трьох найпрестижніших вищих навчальних закладів Південної Кореї. Цей університет закінчив режисер фільму Пон Джун-хо.
Стрічка стала найкасовішим південнокорейським фільмом в історії російського прокату, найкасовішим іноземним фільмом у північноамериканському прокаті 2019 року та найкасовішим південнокорейським фільмом за загальносвітовими зборами за всю історію, побивши рекорд картини «Екстремальна робота».
Перший південнокорейський фільм, номінований на премію «Золотий глобус» і таку, що отримав її в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою»; перший іноземний фільм, що отримав премію Гільдії акторів США в номінації «Найкращий акторський склад»; перший південнокорейський фільм, номінований на премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм», і перший неангломовний, що її отримав; перший фільм, що отримав цю нагороду в номінаціях «Найкращий фільм» і «Найкращий міжнародний фільм», а також перший південнокорейський фільм, що отримав «Оскар».
Третій фільм, удостоєний найвищих нагород Каннського кінофестивалю («Золота пальмова гілка») та премії «Оскар» («Найкращий фільм»). Перший — «Втрачений вік-енд» (1945) Біллі Уайлдера отримав «Гран-прі» (на той момент — найвища нагорода) в Каннах, оскільки «Золота пальмова гілка» вперше вручалася у 1955 році. Другий — «Марті» (1955) Делберта Манна.
Пісенька, за допомогою якої Кі-джон (Пак Со-дам) повторює легенду Джесіки, називається «Наш острів Токто». Це патріотична пісня про спірні острови Ліанкур (кор. Токто) в Японському морі між Японією та Південною Кореєю, яку з дитинства знає кожен південнокореєць.
Коли родина Паків повертається додому, Йон-гьо (Чо Ё-джон) просить Чхун-сук (Чан Хе-джин) приготувати страву з локшини під назвою ччапхагурі (Jjapaguri, або Chapaguri) — це мікс з двох страв швидкого приготування ччапхагетхі (Chapagetti) та ногурі (Neoguri). Англійською отримала поширення назва ramdon (ramyon + udon).
Будинок Паків побудували в місті Чонджу (столиця провінції Чолла-Пукто) спеціально для зйомок. Перед початком робіт художник Лі Ха-джун вивчив інтер'єри та екстер'єри схожих дизайнерських будівель. Площа будинку разом із садом – приблизно 1 980 кв.м, а вартість його побудови склала близько 2 млн. доларів. Вулиця перед будинком та інші будівлі на ній – комп'ютерна графіка. Після закінчення зйомок будинок був знесений.
В інтерв'ю режисер зізнався, що основними джерелами натхнення для створення фільму послужили картина «Служниця» (1960) Кім Ги-йона та справа сестер Папен.
В іменах персонажів містяться натяки на розвиток сюжету: - імена глави сім'ї Кім та його дітей починаються з першого складу назви фільму (транскр. кирилицею — кісенчхун) — Кі-тхек (Сон Кан-хо), Кі-у (Чхве У-щик), Кі-джон (Пак Со-дам) - ім'я Кі-у можна перекласти як «занепокоєння», «переживання» - ім'я Кі-джон можна перекласти як «заздалегідь визначена доля» - ім'я Мун-гван (Лі Джон-ин) можна трактувати як «божевілля, пов'язане з дверима».

Вам сподобався фільм?