Карл і Крістіна Нільсон працюють на фермі в холодній та безлюдній місцевості сільської Швеції 19-го століття. Зростаючі злидні, у поєднанні зі зростаючими соціальними та релігійними переслідуваннями, спонукають Нільсонів та багатьох їхніх сусідів вирушити до Сполучених Штатів. Після небезпечного перетину океану та не менш важкої подорожі сушею, емігранти опиняються в, здавалося б, ідилічній Міннесоті.

Що залишилося за кадром

Під час зйомок сцени ближче до кінця фільму, коли Карл у виконанні Макса фон Сюдова (1929-2020) йде на пошуки нового місця для поселення, режисер і оператор Ян Труель забув крикнути «Знято!», і актор зник вдалині в очікуванні режисерської команди, і ніхто навіть не звернув уваги, поки не настав час обідньої перерви.
Великим шанувальником фільму був Стенлі Кубрик (1928-1999). Він навіть подзвонив Труелю, щоб повідомити про це, але той сприйняв це як розіграш і поклав слухавку (коли Кубрик комусь дзвонив, щоб висловити своє захоплення, таке траплялося неодноразово). Особливо Кубрику сподобалися костюми, і він навіть взяв художника по костюмах Уллу-Бріт Сьодерлунд (1943-1985, вона працювала в цьому фільмі) в допомогу Мілені Канонеро, коли для драми «Баррі Ліндон» 1975 року знадобилося створення костюмів 18-го століття.
Ян Труель і сценарист Вільгельм Моберг (1898-1973) посварилися через те, чи повинні актори говорити з акцентом. Труель наполягав на тому, щоб вони говорили зі смоландським вимовою (Смоланд – це історична провінція в південній Швеції, де й розгортається дія фільму), тоді як Моберг не хотів, щоб у фільмі звучав взагалі хоч якийсь діалект. В результаті компромісу герої Макса фон Сюдова та Лів Ульман говорять з акцентом, а всі інші – наприклад, герої Едді Аксберга та П’єра Ліндстеда – говорять з дуже слабо вираженим акцентом.
Під час зйомок сцени ближче до кінця фільму, коли Карл у виконанні Макса фон Сюдова (1929-2020) йде на пошуки нового місця для поселення, режисер і оператор Ян Труель забув крикнути «Снято!», і актор зник вдалині в очікуванні режисерської команди, і ніхто навіть не збагнув, поки не настав час обідньої перерви.
Великим шанувальником фільму був Стенлі Кубрик (1928-1999). Він навіть подзвонив Труелю, щоб повідомити про це, але той сприйняв це як розіграш і поклав слухавку (коли Кубрик комусь дзвонив, щоб виразити своє захоплення, таке траплялося неодноразово). Особливо Кубріку сподобалися костюми, і він навіть взяв художника по костюмах Уллу-Брит Сьодерлунд (1943-1985, вона працювала в цьому фільмі) на допомогу Мілені Канонеро, коли для драми «Баррі Ліндон» 1975 року знадобилося створення костюмів 18-го століття.
Ян Труель і сценарист Вільгельм Моберг (1898-1973) посварилися з приводу того, чи повинні актори говорити з акцентом. Труель наполягав на тому, щоб вони говорили зі смоландським вимовлянням (Смоланд – це історична провінція в південній Швеції, де й розгортається дія фільму), тоді як Моберг не хотів, щоб у фільмі звучав взагалі хоч якийсь діалект. В результаті компромісу герої Макса фон Сюдова та Лів Ульман говорять з акцентом, а всі інші – наприклад, герої Едді Аксберга та П’єра Ліндстеда – говорять з дуже слабо вираженим акцентом.

Вам сподобався фільм?